Сучасні тенденції на ринку медичних послуг у всьому світі тісно пов’язані із новими можливостями, що надає нам прогрес інформаційних технологій. Сьогодні важко знайти сучасний госпіталь, або медичний центр, який не використовує для своїх потреб госпітальні інформаційні системи, електронні медичні картки та загалом, електронний документообіг.
Але, нажаль, мова йде про сучасні медичні установи на Заході, а не в Україні. Для української медицини звичайне явище, коли комп’ютери, якщо вони взагалі є в лікарні, використовуються як печатні машинки. Годі й говорити, що про госпітальні інформаційні системи більшість фахівців взагалі не чули.
Такий стан речей обумовлено не тільки відсутністю коштів в охороні здоров’я. Це яскраве відображення інертності тієї частини медичної спільноти, на яку покладено завдання керувати процесами, що забезпечують діяльність охорони здоров’я на всіх рівнях. Не дивно, що в таких умовах реформи медицини буксують, а пацієнти так ніколи і не дочекаються обіцяного покращення.
Виходячи з цього, перед галуззю охорони здоров’я постає ряд проблем, які потребують нагального вирішення для того, щоб охорона здоров’я могла успішно розвиватися.
Основні проблеми розвитку охорони здоров’я
Дисбаланс інтелектуальних і матеріальних ресурсів охорони здоров’я між великими містами та іншими територіями проживання громадян.
Відсутність комплексної повноцінної і своєчасної статистичної інформації про діяльність системи охорони здоров’я (на всіх рівнях), необхідної для аналізу, прогнозування та подальшого її планування.
Як наслідок, відсутність реальних можливостей для ефективного контролю за якістю медичних послуг, споживанням ресурсів в системі охорони здоров’я на всіх рівнях надання медичної допомоги.
Відсутність доступу до медичних даних пацієнта в умовах інтесивної міграції населення, «реформування» системи охорони здоров’я і збільшення частки приватної медицини.
Наслідком цього є низька ефективність галузі.
Своє віддзеркалення серед загальних проблем знаходять і проблеми в аспекті використання інформаційних технологій (IT) в охороні здоров’я
Відсутність повноцінної нормативно-правової бази, яка регламентує діяльность інноваційних напрямків охорони здоров’я, зокрема – інформатизації, та її похідної – телемедицини та дистанційної діагностики. Відсутність застосування міжнародних інформаційних стандартів.
Відсутність прийнятної, узгодженої концепції щодо інтеграції IT в охорону здоров’я.
Відсутність єдиних вимог до прикладного програмного забезпечення для інформатизації охорони здоров’я та активного впровадження інноваційних рішень в галузі.
Відсутність реєстру пацієнтів і недосконалість існуючих реєстрів лікувальних установ, медпрацівників тощо, а також повна їх відособленість та несумісність.
Варіант вирішення проблем взаємної інтеграції IT та охорони здоров’я
Створення єдиного корпоративного інформаційного простору на основі гібридної інформаційної інфраструктури, яка складається з багатошарової «хмари» і оптоволоконних каналів передачі даних між столицею та обласними центрами.
Суть багатошаровості полягає в дублюванні регіональних «хмар» у кластерах центрального рівня. Всі заклади охорони здоров’я будуть користувачами хмари регіонального рівня з одночасним кешуванням (тимчасовим зберіганням) своїх даних на локальному сервері на певний обмежений термін. Тобто, користувачі в такій архітектурі мають статус «тонкого клієнта». На цьому рівні використовується широкосмуговий доступ до ресурсів «хмари».
На центральному рівні дублюються всі регіональні «хмари». Синхронізація виконується в режимі реального часу за рахунок використання оптичних каналів передачі даних між центром та регіонами. На цьому ж рівні забезпечуються комунікаціі між регіональними кластерами (між їх копіями – кластерами).
Прикладне програмне забезпечення розробляється на основі відповідних технічних завдань, затверджених МОЗ України з застосуванням міжнародних інформаційних стандартів
Переваги створення єдиного корпоративного інформаційного простору
Запровадження електронного документообігу та системи відкритих ключів.
Дворівневий захист від втрати (знищення) інформації та забезпечення автономності роботи всіх користувачів на всіх рівнях.
Широкі можливості для обміну даними між регіонами в режимі реального часу, а також зберігання даних практично без обмеження за обсягом і тривалістю.
Відсутність витрат на придбання прикладного програмного забезпечення для закладів охорони здоров’я внаслідок використання хмарних технологій з можливістю оновлення одночасно у всій системі.
Відсутність витрат на постійне утримання технічних спеціалістів (системних адміністраторів, програмістів) не передбачених штатним розписом.
Легкість адаптації різних ГІС (госпітальна інформаційна система) для взаємодії з хмарою, що дозволяє використовувати програмні продукти різних виробників і забезпечує повну сумісність при обміні даними.
Низька вартість розгортання в масштабах країни і регіонів.
Імплементація в найкоротші терміни (до п’яти років).
Можливість ведення будь-яких реєстрів в системі охорони здоров’я з підтримкою їх актуальності в режимі реального часу.
Можливість негайного доступу до медичних даних пацієнта незалежною від місця реєстрації та місця звернення за медичною допомогою.
Широкі можливості для популяційних і наукових досліджень в області медицини, шляхом отриманої інформації.
Можливість динамічної оцінки інформації (статистичної, клінічної, управлінської та ін.) в режимі реального часу в масштабах країни, регіону, міста, окремої лікарні для аналізу та подальшого планування діяльності.
Комфортний доступ лікарів до медичних баз знань, сформованих на основі використання пропонованої системи.
Інформатизація охорони здоров’я сьогодні – невід’ємний, можливо, головний компонент будь-якого реформування галузі охорони здоров’я в сучасних умовах.
Телемедицина Окремо, потрібно згадати телемедицину – важливий напрямок охорони здоров’я, народжений на межі клінічної медицини та інформаційних технологій. Нажаль, ще й досі існують декілька розповсюджених міфів, що формують невірне ставлення до телемедицини і заважають її повноцінному розвитку.
Дуже важливо розуміти, що телемедицина та інформатизація – це абсолютно різні по своїй суті поняття, які потребують чіткого розмежування.
Телемедицина – це напрям сучасної медицини, в основі якого лежить дистанційне надання консультативних медичних послуг.
Інформатизація – це сукупність взаємопов’язаних організаційних, правових, політичних, соціально-економічних, науково-технічних, виробничих процесів, що спрямовані на створення умов для задоволення інформаційних потреб, реалізації прав громадян і суспільства.
Ще один міф, стосовно телемедицини, потребує розвінчання, адже він викривляє саму її суть. Мова йде про те, що телемедицина, це – відеоконференцзв’язок.
Звичайно, підчас телемедичних консультацій можна використовувати відеоконференцзв’язок, але це не обов’язкова умова.
Відеоконференцзв’язок – лише один з варіантів, дистанційного спілкування, але він є неприйнятний для передачі певних видів медичної інформації, де використовуються спеціальні медичні стандарти – HL7, DICOM 3 тощо. Таким чином, для організації телемедичного консультування, за потреби, можна використовувати різні види відеокнференцзв’язку як додакову зручність спілкування.
З точки зору взаємної інтеграції медицини та інформаційних технологій, телемедицина – «ґудзик» на «костюмі» інформатизації.
При цьому, телемедицина дозволяє ефективно вирішити ключову умову будь-якої реформи галузі – забезпечення своєчасного доступу громадян до медичних послуг належної якості.
Вкрай важливо, що реалізація цієї умови в масшатабах країни абсолютно не вимагає «неймовірних» капіталовкладень і тривалих термінів імплементації.
Для широкого впровадження телемедицини на всіх рівнях надання медичної допомоги необхідно кілька обов’язкових умов:
– наявність доступу в Інтернет і це може бути як оптоволоконний канал, так і 3G зв’язок (немає особливих вимог до швидкості доступу);
– наявність, щонайменше, одного комп’ютера або ноутбука, або будь-якого іншого гаджета;
– разгортання «хмарних» сервісів телемедицини (достатньо оренди ресурсів одного з дата-центрів України);
– доопрацювання існуючої нормативної бази в охороні здоров’я.
Впровадження телемедичних послуг в практичну діяльність закладів охорони здоров’я України з урахуванням існуючих ресурсів (комп’ютерів тощо) займе не більше трьох років з моменту прийняття такого рішення.
Слід зауважити, що в Україні, нащастя, є досвід розробки та впровадження сучасних систем дистанційного доступу до медичних послуг. Саме цей напрямок ще у далекому 2009 році був визначений, як пріорітетний під час підписання Меморандуму між Представництвом ООН в Україні, компанією МТС-Україна та Міністерством охорони здоров’я України та був покладений в основу проекту розвитку телемедицини.
З тих пір Державним центром телемедицини МОЗ України разом із потужними партнерми, зокрема, компанією МТС, було закладено основу розвитку телемедицини та, у цілому інноваційних технологій, в системі охорони здоров’я. У подальшому до цієї роботи долучилися громадські організації та Національна академія медичних наук України.
В рамках цього проекту, вдпрацьовано та передано на розгляд Кабінету Міністрів України практичні пропозиції щодо впровадження телемедицини. Розроблено сучасні програмні рішення, які дозволяють за умови мінімальних витрат вирішити завдання, щодо оптимізації доступу громадян до якісних медичних послуг. Розроблено та налаштовано діючу модель системи «транспорту» даних в корпоративній медичній мережі, яку можна взяти за основу реалізації амбітного проекту створення реєстру пацієнтів.
Вкрай важливим є той факт, що усі напрацювання мають зовсім не теоретичний характер, а були отримані в результаті практичного втілення зазначених систем в Україні на різних рівнях надання медичної допомоги. Цей досвід є неоціненним і повинен бути використаний для проведення таких, врай необхідних змін у вітчизняній охороні здоров’я вже сьогодні.
