На момент підготовки даної інформації за офіційними даними МОЗ України 135 лікарень пошкоджено, з яких 9 не підлягають відновленню та обстріляні 43 бригади екстреної медичної допомоги. Як бачимо, знищення медичної інфраструктури є одним із завдань окупантів. Нажаль, ці цифри тільки збільшуються щодня. Так, за два тижні кількість ушкоджених лікарень збільшилося з 34 до 135. Ми бачимо цілеспрямоване знищення саме медичної інфраструктури.
Близько 6,5 млн громадян вважаються внутрішньо переміщеними особами. У переважній більшості це жителі з регіонів, де ведуться бойові дії, та окупованих територій. З початку війни Україну залишили 3,3 мільйона людей, багато хто з них переїхав до Польщі. Отже, гуманітарна криза має тенденцію поширення на інші країни Європи, якщо ситуація докорінно не зміниться найближчим часом.
Отже, аналізуючи стан речей, ми можемо чітко окреслити деякі масштабні проблеми, які або вже є, або очікуються у найближчий час в системі охорони здоров’я.
Надзвичайно актуальне питання – як забезпечити необхідною медичною допомогою людей, що вимушено покинули свої домівки, та тимчасово проживають в інших областях, а це на сьогодні близько 6,5 млн! Це перше глобальне питання. Але є ще одне, не менш важливе.
Люди, які пережили гострий стрес, у третині випадків у найближчій перспективі будуть страждати на посттравматичний стресовий розлад. Очікувана кількість сягне більше 2 млн тільки в межах країни. Ця проблема не менш серйозна і орієнтовно для більше 1 млн біженців, які отримали тимчасовий притулок в країнах Європи. Насправді це теж реальна проблема, адже ефективна професійна психологічна допомога може надаватися лише носіями мови – українською або російською, яких важко знайти за кордоном. Дуже мало біженців володіють мовами Європи на такому рівні, щоб отримувати психологічну допомогу на професійному рівні.
Окреслені вище ключові проблеми потребують термінового вирішення.
Враховуючи обставини, найбільш релевантний механізм доступу до медичної допомоги є дистанційний. Саме засоби телемедицини дозволяють радикально впливати на ситуацію із забезпечення доступу до медичної допомоги в таких екстремальних умовах. Українські лікарі інтуїтивно приходять до такого рішення. У переважній більшості вони самостійно пропонують своїм пацієнтам звертатися за консультаціями через різноманітні месенджери та телефоном. У соціальних мережах сотні таких повідомлень від лікарів, які до війни працювали там, де зараз йдуть бойові дії. Серед них є і сімейні лікарі і лікарі спеціалісти.
Ми спостерігаємо ініціативи багатьох медичних закладів, які пропонують дистанційний доступ до своїх лікарів. Більшість з них і у мирний час активно використовували такі інструменти надання консультацій. Цей досвід дозволив їм швидко оптимізувати за допомогою телемедицини лікувально-діагностичний процес в умовах воєнного стану.
Є також ініціатива МОЗ, озвучена на минулому тижні. У повідомленні йшлося про можливість дзвонити на єдиний номер, де ваш дзвінок переадресують на потрібного вам спеціаліста. Надзвичайно важлива та корисна ініціатива міністерства, але виникає питання, наскільки вона ефективна для майже семи мільйонів внутрішньо переміщених осіб? Видається що це може бути лише першим, екстреним кроком, за яким мають йти системні рішення. І наша Асоціація готова надати допомогу у вирішенні цього питання. Нагадаю, що саме наші фахівці приймали безпосередню участь у створенні та впровадженні телемедицини в Україні, включаючи розробку усієї національної нормативної бази цього напрямку.
Тепер повернемося до другої масштабної проблеми – надання психологічної допомоги населенню та профілактика виникнення наслідків, у тому числі посттравматичного стресового розладу. Ми пам’ятаємо масштаб цих викликів – надзвичайна кількість внутрішньо переміщених осіб та біженців. І ці цифри неуклінно будуть зростати.
Зрозуміло, що це не може бути вирішено лише волонтерськими ініціативами. Вчасна та вкрай потрібна волонтерська допомога, це – перша реакція суспільства на системні та масштабні виклики. Наступним кроком повинно бути втручання держави. Якраз на цьому етапі неоціненною буде системна допомога інших держав та міжнародних донорів. Вони можуть долучитися до вирішення конкретних завдань у цьому напрямку в умовах воєнного стану та під час відбудови Системи охорони здоров’я після війни.
Багато пропозицій та ініціатив ми спостерігаємо з боку колег з різних країн. Дехто готові приїхати в Україну і надавати медичну допомогу в умовах українських медичних закладів. Інші країни розгортають мобільні госпіталі. Такі дії викликають повагу.
Якщо акцентувати увагу на телемедицині, то ми спостерігаємо багато пропозицій колег за кордоном, які пропонують свої телемедичні платформи. Завдяки цьому багато лікарів можуть консультувати українців у якості волонтерської допомоги. Нажаль, існують певні бар’єри. За нашим аналізом практично ні одна з них на сьогодні немає інтерфейсу користувача українською та хоча б російською мовами. Це стосується як інтерфейсу користувача для медичного персоналу так і для пацієнтів. У першу чергу це стосується інтерфейсу користувача для пацієнтів.
Коли йдеться про психологічну допомогу, то виникають інші питання. Психологічна допомога може бути максимально ефективна лише у тому разі, коли психолог чи психіатр спілкується рідною мовою пацієнта. Нажаль, таких спеціалістів за кордоном дуже мало, а ті, що могли б дистанційно працювати з України, і самі потерпають від війни.
На нашу думку потрібна не лише координація цих ініціатив, але і підготовка ефективного плану заходів щодо боротьби з наслідками гуманітарної кризи у сфері організації охорони здоров’я.
Будемо відверті, Європа вперше після Другої світової війни стикається з такою кількістю біженців та іншими викликами війни у найбільшій країні Європи. На сьогодні відсутній досвід як максимально ефективно боротися з наслідками війни. Цей досвід формується сьогодні на наших очах.
В цій ситуації ми маємо об’єднати наші зусилля та спрямувати їх на оперативний аналіз ситуації та напрацювання ефективних кроків вирішення проблем.
